Різдво Пресвятої Богородиці, (21 вересня) християнське свято, в Православній Церкві входить в число Богородичних двонадесятих свят, з нього починається річне коло церковних свят.
Діва Марія народилася в той час, коли люди дійшли до таких меж морального занепаду, при яких їхнє повстання здавалося вже неможливим. Кращі уми тієї епохи усвідомлювали і часто відкрито говорили, що Бог повинен зійти у світ, щоб виправити віру і не допустити погибелі роду людського. Син Божий схотів для порятунку людей прийняти людське єство, і Богородицю, єдину гідну вмістити в Себе і втілити Джерело чистоти і святості, Він обирає Собі Матір’ю.
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою, як день всесвітньої радості. У цей світлий день, на рубежі Старого і Нового завітів, народилася Преблагословенна Діва Марія, покликана від віку Божественним Промислом послужити таємниці втілення Бога Слова – стати Матір’ю Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа.
Віруючі люди по всій землі гідно шанують піснями і хвалами Ту, Котра розсіяла у світі пітьму безблагодатності і принесла людству спасіння від вічної смерті.
Різдво Божої Матері ознаменувало настання часу, коли почали виповнюватися великі і втішливі обіцянки Божі про спасіння роду людського від рабства диявола. Ця подія наблизила на землі благодатне Царство Боже, царство істини, благочестя, чесноти і безсмертного життя. Матір Першонародженого вважається християнами і всім їм по благодаті Матір’ю і милосердною Заступницею, до Якої вони постійно звертаються із синівською шаною.
Народження Пресвятої Богородиці Марії служило передоднем явління на землю в плоті Сонця правди – Христа. Воно означало наближення часу руйнування гріха, осуду і смерті, що тяжіли над людьми, вказувало на швидке воссіяння Божого благословення і вічного життя на землі.
З наведеною загальною згадкою про значення Різдва Богородиці церковні пісноспіви приєднують ще ряд зауважень про участь Богоматері у відновленні людського роду зі стану падіння.
У богослужебних піснях і тропарях свята, наприклад, висловлюється думка, що чиста Богоматір і Раба Христа Бога безупинно клопочеться перед Ним про дарування людям первинного блаженства. Для тих, хто схиляється до пекла, Вона – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, замкнений древнім злочином і, як непорочна Агниця привела в наше єство Агнця – Христа.
За часом своєї появи свято Різдва Богородиці – одне з останніх серед двонадесятих. Перша згадка про нього на Сході зустрічається у V ст. у Прокла, патріарха Константинопольського, а на Заході – в Сакраментарії (Требнику) папи Геласія (кін. V ст.). Однак ці свідчення не є достатньо достовірними. Свято виникло, напевно, спочатку в Грецькій Церкві, скоро було прийняте в Римі, а далі і в дочірніх церквах. Різдво Богородиці святкується Іаковітською й Несторіанською Церквами, що може свідчити про те, що це свято з’явилося в Східній Церкві до V ст., коли ці церкви відділились. Для Андрія Крітського, який склав на Різдво Богородиці два слова і канон, це вже велике урочисте свято. В Єрусалимському канонарі VII ст. (згідно з грузинською версією) Різдво Богородиці – пам’ять з явними святковими відмінностями від інших днів. На Заході регулярні згадки про Різдво Богородиці зустрічаються починаючи з VII ст., але ще в VII-IX століттях це свято не мало загального поширення. Літургісти XVII ст. стверджували, що на Заході його вперше ввів єпископ Шартрський Фульберт (пом. 1028), який сприяв широкому поширенню свята в Північній Франції.
