Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Київській Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.
Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.
Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гуннів (в інших джерелах — болгарів), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).
Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.
Хрещення Русі Володимиром Святим.
Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 7 різноплемінних богів — Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош Велес.
Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра. Київська держава підтримувала найтісніші стосунки з Візантією — найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.
Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.
Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.
Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу — «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).
Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч — раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.
